«100 років тому вперед»: чи варто так далеко забігати?

Бездоганна чемність, професіоналізм та знання своєї справи, це перше, що кидається в очі. Адже душа будь-якого закладу - це його команда й у “100 років тому вперед” знають, де шукати потрібних людей. Інтер’єр приємний, багато дерева та природних кольорів. Що таке “зручно” - тут добре розуміють. І хоча заклад позиціонують як “українська кухня без шароварщини та стереотипів”, у червоній залі знайшлося місце і глечикам, і чавунним праскам.        

Початок просто чудовий. На кожного гостя чекає комплімент: гречаний та цибулевий хліб, духмяна полтавська олія та три види українських приправ.  

“Олію треба налити на тарілочку, далі насипати бузину, ромашку або горох з паприкою і вмочити шматочок нашого хлібу, який ми випікаємо щоранку”, - пояснює офіціант Юрій і ставить буквально видовбані з дерева таці з випічкою на стіл.   

Фото: Facebook\100 років тому вперед

Куштуєш і дивуєшся, що може бути так просто і смачно водночас. Квас власного виробництва миттєво занурює у спогади дитинства, коли він, холодний і різкий, продавався ще у величезних залізних діжах на колесах. Напій “щавель-виноград” неначе насичує киснем, а “абрикос-лаванда” нагадує тепле сонячне літо десь у селі.  

Фото:Данило Кравченко

Час ще ранній, тому можна замовити сніданок. Яйця-пашот подаються з копченим сомом. Жовток слухняно витікає на кусень хліба. Сом смакує ідеально. Радо рухаємось далі.  

Окрім позицій у меню, тут є два сети на вибір: “Міфи” та “Пізнавай Україну”. Кожна страва “Міфів” присвячена язичницькому богу або персонажу українського фольклору.  

Юрій старанно розповідає про позиції і викладає на стіл картки з легендами. “Мокошу” - язичницьку богиню родючості, тут бачать як доволі прісний шматок козельця на ледь провареному пшоні з пагінцями молодого  гороху. Гарне на вигляд, але ніяке  на смак. 

Фото: Людмила Свецька

До страви “Хуха” подають лупу. Вміст довбанки з дерева треба уважно роздивитись, адже ці створіння дуже маленькі. Цікаво. Так можна помітити великі  кристали солі, схожі на скло, перестиглі вишні з бабусиного саду, які впали долу, та “чорні грудки землі”. Зверху на всьому - маленька ракова шийка. Ні, не цукерка, справжня.  Це хочеться постити в соціальні мережі, проте смакові рецептори не в захваті.  

Фото: Данило Кравченко

Вирушаємо у бік рваного м’яса, пюре з ялинкою та соусу на сливі з розділу “Основні страви”  М’ясо дійсно рване, але не розпадається у роті на молекули. Пюре нагадує ялинку лише за кольором і точно далеке від ніжно-вершкового ідеалу. До того ж його закриває величезна кістка, бо м’ясо подається саме у ній. Тож шлях до гарніру нагадує квест.  

Фото: Данило Кравченко

Галушки за полтавським рецептом з м’ясом і вишнями  живуть в одній тарілці - кожне своїм життям і в єдину страву складаються не надто. На відміну від пастернаку з копченою сметаною та кропивою, яким вдалося зіграти в спільній команді. Цукіні з креветочним соусом за рецептом дружини Івана Франка, Ольги  - насичені смаками та свіжістю. Овочі починають і виграють. 

Фото:Людмила Свецька

Залишається солодке. Вибрати щось одне - неможливо. Тому замовляємо “Борщ” (мус, бісквіт з буряковим квасом, крихта з солоду, сорбет з томатів та чилі);  “Зенківський” (шоколадний бісквіт, вишня в липі і ромовій настоянці, заварний крем, чіпси із зеньківської ковбаси); та яблуневе суфле, бринзу, сидр, разом відомі, як “Гамула”.  

Фото: Людмила Свецька

Солодкий “Борщ” вражає презентацією, але на смак схожий на холодну закуску. Не надто солодкий, щоб бути однозначно десертом, і не дуже виразний для початку обіду. Хоча сорбет з томатів - дійсно гострий і цікавий на смак.  

“Гамула” - нагадує яблуко лише за формою. Всередині - сирне суфле дуже ніжної текстури, проте так само невиразного смаку. Фруктів майже не відчувається, щільна середина з тіста не додає десерту свіжості та легкості. Сидр - кілька прозорих крапель на тарілці.  

Фото: Данило Кравченко

“Зеньківський” - безпрограшне поєднання шоколаду, крему, рому і вишень працює у цьому десерті бездоганно. І навіть сміливі чіпси з ковбаси додають йому доречну гостринку і підкопчений смак. Це не тільки цікаво, але й смачно, хоча подача схожа на купу криги, під якою ховається найголовніше.  

Фото: Facebook\100 років тому вперед

Завершуємо дегустацію ще одним українським спеціалітетом - кавою з конопляним молоком. Солодко, поживно, смачно. Такий напій міг би бути самостійним десертом, хоча у ньому відчувається характерна гіркуватість насіння конопель.  

Гастрономічна подорож у майбутнє української кухні за версією шеф-кухаря, залишила більше питань, ніж відповідей. І найчастіше з них:  “навіщо так все ускладнювати?” Українці люблять їсти і вміють готувати. В майбутньому це навряд зміниться. Але ці страви дуже віддалено нагадують українську гастрономію та традиційні смаки.    

Вони гарні та цікаві, але це радше розвага, аніж насолода саме їжею. Хоча у цьому закладі існує певна закономірність - чим простіша страва, тим краще вона смакує.  Однак чи варто приходити сюди ще раз за напоями і хлібом?  Авторська кухня може бути неоднозначною, але їжа - це як кохання: коли все добре, не треба питати “чому?” 

Рейтинг закладу від SMAK.UA : 

• Смак - 7  
• Презентація - 10 
• Сервіс - 10  
• Інтер'єр - 10  
• Спеціальне меню - немає